С праздником!

примите самые добрые, самые хорошие пожелания
к Международному Дню "Скорой медицинской помощи". Здоровья Вам, творческих успехов, удачи
на многие лета. Такими людьми, как Вы, гордится наша медицина.

Пишут про Марика разное
И якобы глуп,
и что заразное в нем - либидо
и пошлая лира его - вагина
оскомину всем набила...

Пишут про Марика разное-
он "скорая" ваша, несчастные)))

Марк, с Лаг ба-Омером тебя!

Валерія Джулай: з біографії приватного та публічного
Жоден жанр літератури
не містить стільки вигадки,
скільки біографічний
(Вільям Еллері Ченнінг)
Серед значної кількості недосліджених тем залишається провінційний літературний процес і творчість його представників, а ще в більшій мірі, представниць. Ім’я письменниці Валерії Джулай маловідоме широкому загалу, як і її доробок, що розпорошений на шпальтах газет, сторінках журналів, у поетичних збірках, папірцях-рукописах, які зберігаються у приватних архівах. Спроба реконструювати біографію та проаналізувати творчість Валерії Джулай, шляхом вивчення життєвого сценарію й аналізу літературної спадщини письменниці сприятиме цілісності і повноцінності української літературної мозаїки.
Історіографія представлена нечисельними біографічними довідками про Валерію Джулай, які надруковані в «Антології поезії прози з Буга і Синюхи» [1, с. 171], поетичній збірці «Я той, що духом не скоривсь : вірші українських поетів – політичних в’язнів воркутинських та iнтинських таборів» [2, с. 111] та в Енциклопедії Сучасної України [3, с. 525]. Грані пізнаного і прихованого життя письменниці окреслені у художньо-документальному життєписі Григорія Гусейнова «Господні зерна» [4, с. 434-440].
До джерел належать спогади сучасників про письменницю, матеріали із періодичної преси, які відображають останні роки її життя у м. Первомайську (Миколаївської області), її твори.
Валерія Джулай народилася 19 березня 1915 р. у Тифлісі в родині Феофана Петровича та Зінаїди Костянтинівни Джулаїв. Батько був родом із с. Гаївки на Херсонщині (за іншими даними, с. Гаївка Одеської обл.). Джулаї належали до заможного селянства, однак після подій 1905-го р. переїхали на Кавказ. Туди ж перебралися і їхні родичі Бабенки. Феофан Джулай разом із братом Максимом Бабенком, за спогадами Клавдії Бабенко, «училися в педагогічному інституті (закінчили 1913-го). Й одружилися одночасно - на тифліських дівчатах» [5, с. 434].
Щоправда, педагогічний інститут у Тифлісі був відкритий лише у 1946 р. на базі педагогічного училища, що функціонувало з 1935 р., тому, ймовірно, брати навчалися в одній із чоловічих гімназій. Взагалі, у Тифлісі на початку ХХ ст. можна було отримати якісну освіту не лише чоловікам, а й жінкам. У місті працювали тифліські вищі жіночі курси, тифліська приватна дворянська гімназія, школа товариства допомоги вчителькам та вихователькам та ін. В одному із навчальних закладів навчалася й мати Валерії Джулай - Зінаїда Костянтинівна Брам, яка згодом стала вчителькою молодших класів. Ось у такій освітянській родині, у місті, яке колись було столицею грузинського царства, а у зазначений час - центром Кавказу, серед краси гірської природи пройшло раннє дитинство майбутньої письменниці.
У 1921 р. сім’я повернулася на Херсонщину. У Тишківці (містечко недалеко від Гаївки), де родина вчителювала, Феофан Петрович став директором школи. Згодом вони переїхали до Первомайська на Миколаївщині. У Первомайську Феофан Петрович працював директором профтехшколи (сучасна загальноосвітньої школи № 4), Зінаїда Костянтинівна була вчителькою, а Максим Бабенко - заступником директора [6]. У профтехшколі проводили підготовку спеціалістів для промисловості. На першому поверсі розміщувалися навчальні кімнати, спортивний зал, майстерні, на другому поверсі знаходилися житлові приміщення. Однак, у 1928 р. будівля фактично згоріла, її відновили лише на початку 1930 р. [7, с. 11].
Ймовірно пожежа у профтехшколі стала причиною переїзду родини Джулаїв та Бабенків до Умані. Там вони поселилися у 1930 р., проживали в одному будинку по вул. Пролетарській № 45 та працювали в школі № 2, де викладання велося українською мовою. Родини товаришували, брати знали багато українських пісень, дотримувалися народних звичаїв. Соціокультурне середовище, в якому зростала Валерія Джулай, сприяло формуванню її багатогранності і обдарованості. Вона грала на фортепіано, співала, складала вірші, любила спорт, чудово плавала, була організатором художньої самодіяльності. У 1935 р., після закінчення відділення мови та літератури Миколаївського педагогічного інституту, вчителювала у Снігурівці.
Травневими днями 1937 р. в Умані прокотилася хвиля репресій, були арештовані вчителі Пахалевич, Козицький, Скрипчинський, Остапенко, Степаненко, Храбан, Левицький, Вольський, Козак, Балацький, Біндюкевич, Демедюк, Джулай та Бабенко [8, с. 434].
Ф. Джулая звинувачували в українському націоналізмові, в організації терористів у контрреволюційне угрупування, що ставило на меті нищення радянської влади. Трійкою УНКВС по Київській обл. 25 жовтня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання [9]. Розстріляли його і брата 11 листопада 1937 р.
Після арешту голови родини дружина з дітьми - сином Юрієм та донькою Валерією - переїхала до Житомира. Розпочався новий період у житті Валерії Феофанівни: спочатку викладала українську літературу, а з 1939 р. працювала артисткою Житомирського українського музично-драматичного театру. У період окупації продовжувала працювати в театрі, грала у виїзних виставах (виконувала репертуар мецо-сопрано), мала успіх серед глядачів.
Під час педагогічної діяльності Валерія Джулай познайомилася з Галиною Петренко, яка стала її подругою, вона навчалася в Київському державному університеті, згодом проживала у Львові. Під час Другої світової війни Галина Петренко була пов’язана із українськими націоналістами і направлена ними до Житомира.
Житомир на деякий час (до захоплення нацистськими військами Києва) став центром для українських націоналістів. У місті з населенням у 40 тисяч мешканців нараховувалося близько 500 осіб національно свідомої інтелігенції. До керівного складу ОУН(М) у Житомирі належав Л.М. Лисенко – інспектор народних шкіл Житомирського району, а згодом – голова Житомирського районного управління. У міський мельниківський провід також входили: В.Ф. Джулай – вчитель української мови і літератури, керівник утвореної української хорової капели при міському театрі, О.Я. Сасс – доцент сільськогосподарського інституту, М.А. Яременко – завідуючий земельним відділом Житомирського обласного управління, О.В. Кізуб, уродженець Чернігівської області, із липня до середини жовтня – завідуючий торгівельним відділом того ж управління, під час відряджень до районів області проводив націоналістичну агітацію [10, с. 87]. Після звільнення Житомира родину Джулаїв почали переслідувати. У 1945 р. арештували Юрія Джулая й незабаром він помер від сухот у Казахстані. Двічі арештовували і Валерію, у 1945 р. «трійка» засудила її на 10 років таборів за націоналізм [11, с. 111]. Всі ці потрясіння ще більше підірвали здоров’я матері - Зінаїди Костянтинівни, у якої трапився інфаркт.
Валерія Джулай пройшла табори Воркути й Північного Уралу. У Потьмі її взяли в табірний театр, за блискуче виконання ролі Наталки Полтавки співтабірники звали її «Чайкою». Навіть в мордовських таборах вона залишалася творчою, духовно багатою особистістю, брала участь у гуртках художньої самодіяльності. Є спогади: «весною 1951 р. був концерт на замовлення табірного начальства. Тематика концертів і навіть невеликих п’єс чи оперет, як правило, була російською. Але тоді поставили уривок із «Запорожця за Дунаєм» - арію Андрія та Оксани. Арію Оксани виконувала Валерія. Всі глядачі - дівчата плакали…» [12, с. 439].
Всебічно обдарована, емоційна і чуттєва, вона намагалася толерувати українську культуру в те середовище, у якому проживала, через пісню, театральну гру, поезію, спілкування. Художня самодіяльність була чи не єдиною можливістю виражати свій талант, світогляд, переконання, погляди, інтелект, ставлення до життя.
Після смерті Сталіна В. Джулай амністували. Звільнившись, вона поїхала в Караганду, до рідного брата. Згодом осіла в Теміртау, яке називали Казахською Магніткою, місті металургів, що унаслідок «Всесоюзной Ударной Стройки» стало осередком проживання росіян, українців, казахів, татар, білорусів, башкирів, чеченців, молдован, узбеків, ромів. Представники усіх народів несли свої традиції, звичаї, мову, культуру, ментальність.
Життя у казахстанських степах лягло в основу багатьох новел письменниці: «Місячний краєвид. Обшмагані буранами степи північного Казахстану. Руді, чагарником порослі горби сопок. Серед дикого вітрового безлюддя білим лебедем місто. Молоде, як місяць молодик, що прозорим серпочком народжується серед пронизуючих відчуттям висоти небесних просторів Теміртау – Залізна Гора, 60-ті роки…» [13].
Через деякий час брат із дружиною вмерли, а Валерія Феофанівна взяла на виховання їхню доньку - Тетяну. Її ж особисте життя не склалося, була декілька разів одружена, однак власних дітей не мала. Першим її чоловіком був артист Василь Бойко, а у Теміртау проживала із Володимиром Салахутдіновим, теж артистом.
Мешкаючи у Теміртау, Валерія Джулай працювала у профтехучилищі № 22, читала лекції з української літератури, етики, викладала музику, брала участь у народній самодіяльності, писала вірші та прозу. Вона впроваджувала у студентське середовище розуміння, що культура – це не передача знань, культура – це передача цінностей, структурних цінностей, які не змінюються з часом. Її добре вироблений смак, інтелектуальний блиск та елегантність згуртували навколо неї людей, що вміли думати, творити.
Наприкінці 60-х рр. Валерія Феофанівна приїздила до Первомайська, познайомилася із членами літературного об’єднання, що діяло при газеті «Прибузький комунар». На шпальтах видання є такі рядки: «Валерія Феофанівна Джулай живе і працює в місті Теміртау. З Первомайськом зв’язують її дитячі і шкільні роки. Під час літніх відпусток В.Ф. Джулай приїжджає в край своєї юності, оспівує його у своїх поезіях». Поряд із заміткою опубліковані вірші «Понад Бугом», «Річка Синюха», «Знову серце печалями давніми стисло» [14].
Уже на початку 70-х рр. Валерія Джулай із племінницею переїхала до Первомайська на постійне місце проживання. [15]. Вона познайомилася із багатьма місцевими поетами, стала членом літоб’єднання. Поетеса Г. Педченко залишила такі спогади: «Наше знайомство відбулося в редакції «Прибузького комунару», Валерія щойно приїхала з Караганди. Майже всі ми писали російські вірші, й раптом зазвучали поезії про наші рідні місця чудовою українською мовою. Враження було особливе» [16].
Досить швидко Валерія Феофанівна стала однією із найактивніших членів літоб’єднання, без неї не відбувалося жодного засідання. Під час творчих зустрічей вона читала свої вірші разом із Г. Педченко, Ж. Руських, Л Лисогурською. Брала участь в обговоренні поетичних добірок, що надходили до редакції [17].
На кожному із засідань місцеві літератори обмінювалися враженнями від прочитаних книг, поетичних збірок, представляли на розгляд товаришів по перу свої нові твори. У вересні 1980 р Валерія Джулай читала вірші із нової ліричної добірки про море [18]. Її емоційна, з пронизуючими образами поезія, багата на смислоутворюючі зв’язки, не залишала байдужими читачів.
Літературне об’єднання було невід’ємною частиною культурного життя міста. Тривалий період його роботи, чималий творчий доробок та формування нової хвилі талановитих письменників забезпечили провінційний літературний процес у Первомайську. Мистецькі зустрічі поетів мали публічний характер, під час засідань кожен бажаючий міг продемонструвати свої здібності. Про дебют початківців та плани письменників постійно повідомляли у пресі [19].
У 1981 р. літоб’єднанню виповнилося 30 років, на той час в актив входило понад 20 авторів, які постійно друкували твори. Найбільш активними були Галина Педченко, Євген Кривоніс, Микола Смєлов, Олена Кукса, Людмила Мартинова, Нікон Чуйко, Світлана Мірошниченко і, звісно, Валерія Джулай. Новою генерацією митців вважали Світлану Облову, Ігоря Цабієнко, Наталію Терещенко, Оксану Мітрашевську. Творці художнього слова підтримували зв’язки і з тими, хто з тих чи інших причин не міг відвідувати літоб’єднання, але постійно надсилав свої твори до редакції. Так, повноправними членами літературного товариства були Микола Ніколаєнко із Софіївки, Петро Василенко з Кінецьполя, Петро Осипенко з Мигії.
Первомайське літературне об’єднання за 30 років своєї діяльності отримало визнання і було представлене у літературно-художньому альманасі «Горизонт», який виходив в Одеському видавництві «Маяк». Схвальну оцінку дістали первомайці і від письменників Миколаєва [20].
Серед первомайських літераторів Валерія Феофанівна знайшла не лише однодумців у поглядах і переконаннях, а й близьких друзів, що оточили її увагою й підтримкою.
Тяжіння до просвітництва, бажання передавати знання і формувати літературний смак, виховувати естетичні почуття у сучасників спонукало Валерію Феофанівну до активного громадського життя у провінційному містечку. Вона брала участь у літературних вечорах, присвячених творчості відомих російських та українських поетів, розповідала їхні біографії, читала вірші [21].
Письменниця відвідувала засідання різноманітних клубів за інтересами, ходила до жіночого клубу «Сучасниця», учасники якого збиралися у районній бібліотеці. На одній із зустрічей Валерія Джулай читала оповідання «Незабутні» - про вчителів Первомайська 30-40-х рр. [22]. Своєю присутністю вона духовно збагачувала будь-які засідання. Її твори пробуджували найкращі почуття та емоції у людях і, водночас, примушували задумуватися над сутністю людського буття.
У своїй діяльності Валерія Феофанівна орієнтувалася на молодь, із задоволенням бувала у школі №4, де діяв молодіжний клуб «Подружка». Мета його роботи полягала в тому, щоб сприяти розвитку дівчат, які незабаром закінчать школу, в тих галузях життя, з якими вони не зустрічалися на уроках, сприяти вихованню в кожній із них щасливої дружини, матері. Для них Валерія Джулай читала вірші про кохання, вірність, щирість у стосунках [23].
Відвідувала письменниця і зібрання клубу цікавих зустрічей «Червона гвоздика», що виник у гуртожитку швейної фабрики. На перші збори запросили місцевих літераторів. Керівник літературного об’єднання Жанна Руських ознайомила присутніх з творчим шляхом найбільш відомих членів літоб’єднання. В цей вечір звучали вірші Миколи Вінграновського, розповіді про Андрія Ярмульського, Віталія Колодія, Миколу Палієнка. Перед учасниками зустрічі виступали Валерія Джулай, Галина Педченко, Людмила Мартинова. Слухачів зачаровували вірші Валерії Феофанівни та мелодійні українські пісні у її виконанні [24].
Час від часу вона ходила і на заняття політичного клубу «Меридіан», який працював у 10-му класі середньої школи № 3. Долучалася до обговорення теми «Поезія і музика у боротьбі за мир», читала вірші громадянського звучання [25].
У 70-80-х рр. у Первомайську набув поширення рух бібліофілів. Ще у 1975 р. у місті створили організацію Добровільного Товариства любителів книги УРСР, що проводила значну роботу з пропаганди книги. Серед колективних членів Товариства були завод імені 25 Жовтня і молочноконсервний комбінат, завод «Фрегат», швейна фабрика, Первомайські гранітний і гранітно-щебеневий кар’єри та інші [26]. Місцева інтелігенція тяжіла до літератури, до книги як основного джерела пізнання, духовності.
У 1981 р. у Первомайську було створено міський «Клуб книголюбів», що об’єднав людей найрізноманітніших професій, різного віку, естетичних смаків і уподобань. Головою клубу обрали Валерію Джулай. Бібліофіли збиралися раз на місяць у читальному залі міської бібліотеки, здебільшого, це були освітяни, лікарі, літератори, журналісти, технічна інтелігенція. Книголюби показували примірники із власних бібліотек, обговорювали твори класиків вітчизняної літератури, ділилися новинками із періодичних видань, Зустрічі проводила або ж сама Валерія Феофанівна, або ж відповідальний секретар міської організації книголюбів Л. Віленчик.
Валерія Джулай співпрацювала і з іншими товариствами бібліофілів, зокрема, з членами первинної організації Товариства любителів книги заводу «Фрегат» (голова Г. Корогодська), на засіданнях якого члени розглядали літературну спадщину поетів Б. Слуцького, О. Пушкіна, Є. Баратинського. Вони декламували вірші, слухали пісні, що були споріднені з тематикою творчості поетів, висловлювали власні думки від почутого, обговорювали цікаві епізоди із життя митців та їхніх сучасників, обмінювалися думками [27].
Любителі книги ініціювали у місті відкриття народного університету «Книга», ректором якого стала завідуюча міжвідомчої централізованої бібліотечної системи Н. Волкова. Вона й відкрила перше засідання, яке відбулося 8 грудня 1982 р., в музичному салоні міського Будинку культури.
Із першою лекцією на тему: «Роль та значення Всесоюзного товариства книголюбів у пропаганді книги» виступила відповідальний секретар міської організації книголюбів Л. Віленчик. Далі ініціатива перейшла до членів первинної організації Товариства любителів книги - дитячої музичної школи № 1. Вони представили слухачам програму: «Пісня – душа народу». Під час зустрічі було розкрито красу народної пісні, лунали розповіді про те, як народні пісні надихали письменників, композиторів створювати геніальні літературні й музичні твори [28].
Мешкаючи у Первомайську, Валерія Феофанівна переживала період творчого злету. На шпальтах «Прибузького комунару» з’явилися її вірші, оповідання, новели; серед яких: «Александру Блоку» (1980), «Сонет» (1980), «Хлопчик з тополиного хутора» (1980), «Триногий» (1980), «Монолог дільничного лікаря» (1980), «Баба Ганя» (1980), «Ой, летіли дикі гуси» (1981), «Осіння акварель» (1981), «Незабутні» (1981), «Сила натхнення» (до 30-річчя літоб’єднання) (1981), «А в нашому дворі…» (1982), «Великому поету» (1982), «И ни одна в кудрях моих еще сединка не белела» (1982), «Буран» (1982), «Дума про сонце» (1983), «Гімн Весни» (1983), «Данка» (1983), «На первый день весны» (1984).
Багато творів залишилися неопублікованими, деякі твори зберігаються у фондах краєзнавчого музею, інші - у приватних архівах, щось із часом було загублено і втрачено.
Творчість Валерії Джулай є різножанровою, водночас, всі її ліричні герої мудрі і виважені. Вони гуманні, стримані, вміють поважати людську пам’ять, почуття. Герої схильні до переживань, міркувань, емоцій. Персонажі сприймають життєві втрати смиренно і достойно. Вони не звинувачують, не засуджують, не прагнуть бунту, помсти. Їхня печаль велична, ностальгія чуттєва, кохання щире, співчуття безмежне, любов безкорислива.
Прекрасною є і пейзажна лірика, часто природа - віддзеркалення емоційного стану поетичного героя, іноді почуття ліричного персонажу навіяні станом природи. Людина і природа є одним цілим у часі і в просторі, їхні стани переплітаються і створюють єдиний світ.
Фактично всі твори позбавлені політичного забарвлення, здається, що їхня авторка жила поза межами радянської системи.
Її соціальний реалізм у людях, які мали мрії та прагнення, як хлопчик із тополиного хутора, який жадав навчання і, щоб потрапити до школи, перебіг вночі засніжену Синюху. Лід, на якій тріщав і потопав у холодній воді, що сочилася крізь тріщини. Хлопчик добіг до свого берега, до школи і до своєї мрії.
Валерія Джулай писала про те, що найбільше цінувала в людях, і про те, що зневажала. В оповіданні «Триногий» письменниця зіставляє п’яницю, який випрошує у перехожих мідяки, зі скаліченим собакою, у якого перебита лапа, але він не зазирає людям в очі, не випрошує, не лащиться, не плазує. Собака приречений, однак спокійний і відсторонений.
В оповіданні «Баба Ганя» письменниця окреслює ті риси характеру, якими, здається, й сама володіла. Це безмежна, щира любов до життя. Життя не святкового і безтурботного, а повсякденного, багатого на клопоти про все живе, що нас оточує, життя у гармонії з довкіллям, із працею, з близькими і з собою.
Писала і про учителів. У «Незабутніх» описує складну, психологічно напружену роботу освітян та їхні взаємини зі школярами. Із кожного рядка оживають портрети учителів минулих часів, окремим сюжетом живе їхня відданість професії, вміння розуміти учнів, цінити ті людські якості, що не зникають ані внаслідок зміни політичного ладу, ані внаслідок нових культурних орієнтирів, тому що вони є загальнолюдськими і незмінними.
Письменниця не ідеалізувала суспільство. Оповідання «А у нашому дворі…» присвячене кризовим моментам у житті місцевої громади. Конфліктам, які виникають між сусідами, хамству, яким наділені малоосвічені і некультурні люди. Письменниця тяжіла до реалізму, змальовувала життя з усіма його перевагами та недоліками.
Багатосюжетною і багатообразною є новела «Буран». Могутній, нестримний вітер, величний і невпинний, є проявом сили природи. На тлі природної стихії описуються стосунки між людьми: вміння дружити, допомагати один одному, прислуховуватися один до одного, незважаючи на етнічне походження і культурну окремішність жителів Теміртау. Не обійшлося у творі і без красивого і ніжного почуття закоханості, яке стирає всі межі та умовності у суспільстві.
Останні роки Валерія Феофанівна хворіла, її здоров’я залишилося у таборах, пережила інфаркт, пішла із життя 30 липня 1984 р. У місцевій газеті з’явився некролог: «І ось тепер, на 69-му році життя, перестало битися її серце. Буквально до останнього подиху не покидало її поетичне натхнення. Знаходячись у колі друзів і однодумців, написала вона свій останній вірш. Є в ньому такі рядки:
И, жизни подведя итоги,
Умрем без старости,
Как йоги.
Вона любила життя, а її творчість допомагала долати хвороби. Ось такою – життєрадісною, усміхненою й залишилася Валерія Феофанівна Джулай у наших серцях» [29].
Поховали Валерію Джулай у Первомайську на кладовищі в бік Кінецьполя. На пам’ятнику під портретом напис: «У віршах своїх ти пам'ять про себе залишила народу».
Обдарованість Валерії Джулай була багатогранною, вона мала талант до літератури, музики, співу, театральної гри. Її культурне просвітництво не мало меж. Ані репресії проти близьких, ані власний арешт та перебування у таборах Воркути і Північного Уралу не позбавили її бажання творити, пробуджувати в людях найкращі емоції, почуття, думки.

Список використаних джерел та літератури

1. Антологія поезії та прози з Буга і Синюхи… Степове многоріччя : [антологія / упоряд.: Г. Усатюк, О. Різниченко, Л. Куракін]. – Харків.: Видавнича група «РА» - «Каравела», 2001. – С. 171 - 178.
2. Я той, що духом не скоривсь : вiршi українських поетiв – політичних в'язнiв воркутинських та iнтинських таборiв / [упоряд.: М. Каганцов, Є. Лiсова, А. Попов, Ю. Тагiров]. – Воркута – Инта - Санкт-Петербург – Київ: Издательский дом «Личности», 2012. – С. 111.
3. Доценко Р.І. Джулай Валерія Феофанівна / Р.І. Доценко // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2007. - Т. 7. – С. 525.
4. Гусейнов Григорій Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Григорій. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. - Книга 7. – С. 434-440.
5. Гусейнов Григорій Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Григорій. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. - Книга 7. – С. 434.
6. Небеська М. «А вона – як тепла зірочка…» Спогад про поетесу / М. Небеська // ТВ Всесвіт. – 2013. – 24 січня.
7. Гармонія розуму і серця. Освіта міста Первомайська / [уклад. Струк Й., Теслер Л.] ; гол. ред. Остапенко Г.Ф.). – Миколаїв. -2006. – С. 11.
8. Гусейнов Григорій Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Григорій. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. - Книга 7. – С. 434.
9. Форум Репресовані вчителі Черкащини [Електронний ресурс]. - Режим доступу. : http://volya.ck.ua/forum/viewtopic.
10. Ковальчук І.В. Утворення і діяльність Житомирського міського проводу ОУН(М) у другій половині 1941 року / І.В. Ковальчук // Літопис Волині : Всеукраїнський науковий часопис. –2010. – С. 87.
11. Я той, що духом не скоривсь : вiршi українських поетiв – політичних в'язнiв воркутинських та iнтинських таборiв / [упоряд.: М. Каганцов, Є. Лiсова, А. Попов, Ю. Тагiров]. – Воркута – Инта - Санкт-Петербург – Київ: Издательский дом «Личности», 2012. – С. 111.
12. Гусейнов Григорій Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Григорій. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. - Книга 7. – С. 439.
13. Джулай В. Сила натхнення (до 30-річчя літоб’єднання) / В. Джулай // Прибузький комунар. – 1981. – 5 вересня.
14. Пибузький комунар. – 1969. – 29 березня.
15. Небеська М. «А вона – як тепла зірочка…» Спогад про поетесу / М. Небеська // ТВ Всесвіт. – 2013. – 24 січня.
16. Небеська М. «А вона – як тепла зірочка…» Спогад про поетесу / М. Небеська // ТВ Всесвіт. – 2013. – 24 січня.
17. Літературний четвер // Прибузький комунар. – 1980. – 12 січня.
18. Руських Ж. Заняття любителів поезії / Ж. Руських // Прибузький комунар. – 1980. – 6 вересня.
19. Руських Ж. Нові віші початківців / Ж. Руських // Прибузький комунар. – 1980. – 2 грудня.
20. Семенова Ж. Біля джерел / Ж. Семенова // Прибузький комунар. – 1981. – 4 липня.
21. Ремська Р. Душі натхнення поривання / Р. Ремська // Прибузький комунар. – 1980. – 26 січня.
22. Феофанова В. В гостях у «Сучасниці» / В. Феофанова // Прибузький комунар. – 1981. – 15 грудня.
23. Феофанова В. В гостях у «Подружки» / В. Феофанова // Прибузький комунар. – 1981.- 3 листопада.
24. Мірошниченко С. День народження клубу / С. Мірошниченко // Прибузький комунар. – 1981. – 21 лютого.
25. Феофанова В. Поезія і музика у боротьбі за мир / В. Феофанова // Прибузький комунар. – 1984. – 10 січня.
26. Лємєшев М.В. Книголюб / М.В. Лємєшев // Прибузький комунар. – 1982. – 20 липня.
27. Джулай В. Товариш пам'ять / В. Джулай // Прибузький комунар. – 1982. – 3 вересня.
28. Джулай В., Семененко Ж. Новий доробок книголюбів / В. Джулай, Ж. Семененко // Прибузький комунар. – 1982. – 15 грудня.
29. Пам’яті товариша // Прибузький комунар. – 1984. – 30 липня.