Это мой предновогодний подарок читателям "7х 7коми".

О Романе Петриве я рассказал Вам в своём посте "ЗВЕЗДА, ВОСКРЕСШАЯ  ИЗ НЕБЫТИЯ" http://7x7-journal.ru/post/32691?r=komi .

Сегодня я хочу познакомить Вас с его стихами и моими их переводами.

Роман Петрiв

***

Богато пройдено, побачено,почуто...

Країв, доріг, етапів та в'язниць...

І майже стільке, нібито дрібниць, -

загублено і пам'яттю забуто.

Посивівши, ні добрими, ні злими,

відходимо помітно за рубіж,

лишаємо завихрений крутіж

життевих драм з акторами новими.

Коли ж уже останнього пом'януть

і наші сповіді в непам'ять кануть -

згадає нас і провідний загін,

і, б'ючись вгруди на найвищім рівні

скажуть тихцем: вони в  борні нерівной

підняли нас, негідних,із колін

1995

***

Прошли, увидев и прочувствовав, немало ...

Дорог, этапов, тюрем, лагерей...

И  чуть не столько, как бы мелочей,  -

потеряно и в  памяти пропало.

Мы, поседев, ни добрыми, ни злыми,

теперь  отходим явно за черту,

оставив  завихрений   суету

житейских  драм  с актерами иными.

Когда уже последнего помянут

и исповеди наши в Лету канут  -

передовой отряд в дни перемен

вдруг, в грудь стуча, нас вспомнит в речи главной,

но чуть шепча: они в борьбе неравной

нас, недостойных, подняли  с колен.

1995

Я СВІДОК 1-Г 120

Буває хіть в дозвіллях вечорових

сповільнити ходу, призупинити час,

і в пам'яті поміряти ще раз

на всіх широтах пройдені дороги.

Лінивих буднів каторжні обози

з чужим добром утопій та обман,

пролиту кров, солоний піт и сльози,

гектари цвинтарищів каторжан.

І тут подумаю: для кого

ці дані дикої доби?

Хай час замулює сліди

деяній Молоха страшного.

Хай в пам'яті оптичном склі

на всіх обновленних дорогах

добрі діла, по волі Бога

Стають оздобою Землі.

Та за хвилину - думка  справа

з протестом гнівним: "Схаменись,

мовчати ти не маєшь права,

бо суд іде, а ти спізнивсь!..

Твої зізнання в ході справи -

свідотство Правді під хрестом,

надійній човен переправи

перед розібраним мостом"

Квітень,1995

Я СВИДЕТЕЛЬ 1-Г 120
Бывает блажь в досуге беззаботном
 ход времени остановить подчас,
и в памяти промерять еще раз
 дороги, что прошёл по всем широтам.
Неспешных будней каторжных обозы
с чужим добром утопий и обман,
кровь пролитую, пот соленый, слезы,
гектары погребений каторжан.
И тут подумаю: нужны ли
свидетельства эпохи дикой ?
Деяний Молоха улики
Бесследно время скроет в иле.

Пусть в плюсовых очков  стекле
на обновленных всех  дорогах
лишь добрые дела от Бога
оставит  память на  Земле.
Но мыслей  вмиг кричит орава:
"Опомнись,  - гневно протестуя,-
молчать ты не имеешь права,
суд  ждет, а ты блажишь впустую! ..
По  ходу  дела  ты  по праву -
свидетель  Правды под крестом,
паром надежный  переправы
перед разобранным мостом "
Апрель, 1995

***

Летять лелеки, знов летять,

Кружляють над старим потоком,

І горда осінь крок за кроком

Останню косить сіножать

Дотліли хмари вороні

Та й гаснуть в сонячній пожежі.

Пішли по их лелечі стежі,

За ними - літо по стерні.

Мов по весіллі.Тишина,

Роз'їхались співучі гості...

А на калиновому мості

Чиясь прощаєтся весна.

1969

***
Вновь аисты летят степенно,
Над старым  кружатся оврагом,
И гордо осень шаг за шагом
Скосила  постепенно сено.
Уж тучи, в солнечном огне
Дотлев, погасли в небе робко.
И к югу  аистов там тропка,
За ними - лето по стерне.
Как после свадьбы. Тишина,

Уж нет гостей, что пели тут...
А на калиновом мосту
В слезах прощается весна.
1969

***

Замовкли,побілілі солов'ї, зозулі,

Поміж голим гіллям -  синя глушина.

Розписом  між пнями - свіжий слід козулі

І крізь сон зітхає згорблена сосна.

Біла казка ночі - місячно і тені.

Іскриться поляна, мов алмазний тік.

І далеко видно в місячнім промінні,

Хтось бреде снігами - звір чи чоловік?

Пахне зріз ялини, а морозна сфера

Освіжа обличчя, мов вода жива.

І яскраво сяє над Днестром Венера -

Новорічна чічка, зірнниця Різдва.

Січень 1976

***
Соловьёв, кукушек не услышать пенья,
Между голых веток - синью тишина.
Росписью меж пнями - свежий след оленя
И во сне вздыхает, сгорбившись, сосна.

Сказка зимней ночи – лишь луна и тени.
И алмазным блеском заискрился снег.
Вдалеке чуть видно в лунном излученье,
Что  бредет снегами - зверь или человек?

Пахнет срез  еловый, а мороз умело
Освежает  лица, как  живой водой.
И сияет ярко над  Днестром  Венера
Новогодним чудом, Рождества звездой.

Январь 1976

***

Час у поході.

Ідуть віки...

Все боїться часу.

Люди сортують свої думки

На купки, на купки, на купки

Для націй, партій, класів.

І в тім порядку

Понять, ідей -

Кристал людських натур.

А ось і образ: стоїть Антей,

На шиї  у нього -

шнур.

***
Время в походе.
Века идут ...
Времени всё подвластно.
Мысли свои сортирует люд
На кучки, на кучки – нелёгкий труд -
Для наций, партий и классов.
И в том порядке
Понятий, идей -
Кристалл человечьих  натур.
А вот и образ: стоит Антей,
На шее  Антея  -
шнур.

ДО ЛИПИ

Ти ще жива, моя стара шептуне?

А я гадав, що пня вже не знайду.

Ти мріяти мене навчила на біду,

Ворушила поволі серця струни.

І,певно, ждеш що стану на коліна

Під твій густий, пахучий балдахин

І дам тобі, як в притчі блудний син,

Заглянути в своє сумління?

О ні, не жди! Не той я уже нині,

І серце в мене, певно, не брильянт -

Зотліле зверху, з жаром всередине...

На жертовник Свободи свій талант

Я кинув і спалив без ладану і свечів...

За це життя мені сміється в вічі.

Листопад 1965

 ЛИПЕ
Ещё  жива ты, старая шептунья?
Я думал, что и пня уж не найду.
Мечтать меня ты научила на беду,
Твоей листвой касался сердца струн я.

И, верно, ждешь, что встану на колени
Под  твой густой, душистый балдахин
И дам тебе, как в притче блудный сын,
Взглянуть на совести сомненья?

О нет, не жди! Не тот  уже я ныне,
И моё сердце, верно, не брильянт -
Истлело сверху, с жаром в середине ...

На жертвенник Свободы свой ​​талант
Я бросил и спалил  без ладана в огне ...
За это жизнь  в глаза смеётся мне.
Ноябрь 1965

ПАМ'ЯТЬ

Хтось хрест поставил за селом,

в такому місце, де лиш глід та терен.

Там вісім їх незвісних полягло -

мабуть,це в сорок восьмому було,

бо вже і слід дощі й вітри затели.

Одна між ними дівчина була -

наснага їх в хвилину цю буремну.

Вона в могилі, кажуть, ожилаю...

Про це і пісня складена була,

але чи правда це - ніхто не скаже певно.

Подію цю затямило село.

Хоч тричі було збурено дощенту

і з попелу,мов Фенікс, ожило

і всіх вісьмох з собою узяло

у вічність, у історію, в легенду.

Хтось хрест вкопав інкогніто

на клик сумління, чи на спомин пізній.

І хоч до нього не іде ніхто

(за тим очей слідкуе може сто)

стоїть героям пам'ятник залізний.

Листопад 1978

ПАМЯТЬ
Крест кем-то был поставлен  за селом,
где лишь боярышник произрастает с тёрном.
Лежат безвестных восемь в месте том -
то было, видимо, в году сорок восьмом,
ветрами и дождями след уж стёрт там.

 Одна меж ними девушка была -
их вдохновение  в минуту  без просвета.
Она в могиле, будто, ожила ...
И даже песнь о том до нас дошла,
но правда ль это – не найти ответа.

Событье то запомнило село.
Хоть трижды сожжено до основанья
из пепла, словно Феникс, ожило,
всех восьмерых с собой  оно взяло
 в историю, и в вечность, и в преданье.

Поставил тайно крест на место то
по зову совести какой-то неизвестный.
И хоть к нему  и не идет никто
(но  глаз за ним следит, пожалуй,  сто)
стоит героям памятник железный.

Ноябрь 1978

Сонет 3

З гори спускався місяць із звездою

по стежці іскромметній у село.

Пушилось сріблом синяве крило -

в село йшов ангел-місяць з колядою.

Вони ж тихцем, колядками зогріті,

йому навстріч виходили з села...

А ніч така урочиста була,

мов Вефлеємська в Новому Завіті.

І раптом -стріл!.. нізвідки і нікуди.

Зів'яли теплі молодечі груди...

Зоря зірвалась, креслячи дугу.

І бій скипів - короткий і гарячий,

сполошив ніч, хоч  нічого не значив

лиш кров'ю підписався на снігу.

Січень 1994

Сонет С
С небес спускался месяц со звездою
по  искромётной  тропочке в село.
Пушилось синью с серебром  крыло -
в село шел ангел-месяц с колядою.

Они ж тишком, колядками согреты,
ему навстречу крались из села ...
А ночь такой торжественной была,
как в Вифлееме  Нового Завета.

И вдруг - стрельба! .. неведомо откуда.
Увядших тёплых молодых тел  груда ...
Звезда сорвалась, прочертив дугу.

И бой вскипел - короткий и горячий,
ночь всполошил, хоть  ничего не  значил…

Лишь кровью подписался на снегу.

Январь 1994

ТРИ СОНЕТИ ДЛЯ О. ОЛЬЖИЧА*

*Оле́г О́льжич (наст. имя и фам. Оле́г Алекса́ндрович Канды́ба; (1907—1944) — археолог, деятель Организации украинских националистов, литератор. Сын известного украинского писателя и поэта Александра Ивановича Кандыбы, писавшего под псевдонимом Александр Олесь.25 мая 1944 арестован гестапо. Был заключён в концентрационном лагере Заксенхаузен. Погиб во время очередного допроса в ночь с 9 на 10 июня 1944, замученный гестаповской тройкой (Вольф, Вирзинг, Шульц).

ВІН САМ

Він сам собі безсмертя проспівав,

явившись стягом в неозорій висі,

екслібрисом у летописній книзі

в поэзії напруженних октав.

Сталеві велетні змагались у борні

за чужі душі, небо, землі й води,

і падали покорені народи

під полоззя нещадної броні.

А він з пером пішов на Голіата,

коли Вітчизна, зганблена, розп'ята,

благала порятунку хоч на мить...

За це нехай в вінку терновім,

у монументі чеснім, новім

вона його пом'яне й воскресить.

ТРИ СОНЕТА ДЛЯ О. ОЛЬЖИЧА
ОН САМ

Он сам себя воспел, бессмертным став,
он стягом в неоглядной выси вырос,
он – в летописной книге наш экслибрис

С  поэзией пружинящих октав.

Стальных гигантов  меж  собой шёл бой
за чьи-то  души, небо, землю, воды,
валились  покоренные народы,
подмятые  безжалостной пятой.

С пером  на Голиафа  без испуга он
шёл ради Родины распятой и поруганной,
молившей о  спасенье от  обид...

За это пусть его в венке терновом
Она  помянет в монументе новом
и в памяти народной воскресит.

ВІН - МЕНІ

Лежить у тобі сила таємнича.

Захочеш - будеш! То чого ж стоїш?

Окови Духові розріж -

звільни ого, як вишній голос кличе.

У нашем світі Сила - володар.

Вона дозує правду по краплині.

З ваганнями ув'язнешь. як у глині -

вдесятеро помножиш свій тягар.

То ж не вистогнуй "ой!" та "пек!",

Звикай до боротьби, до небезпек,

навчися брати їх, як міни...

Чи вийде з тебе Брут чи Дон Кіхот -

за прикладом твоих пригод

підут відважно нові зміни.

ОН - МНЕ
Есть  сила тайная в любом из нас.
Захочешь - будешь! Что  стоишь без дела?
С  Души своей сорви оковы смело -
освободи , услышав Высший  глас.

А  в нашем мире Сила  -  главный туз,
по капле правду нам даёт доныне.
В сомнениях увязнешь, словно  в глине
и в десять раз утяжелишь  свой груз.

Так не стони же "ой!" и "ай! ,
 К борьбе и риску привыкай,
бери, как мины, дерзновенно ...

Ты будешь  Дон Кихот  иль Брут,
но по  стопам  твоим пойдут
гурьбой  отважной  перемены.

Я - ЙОМУ

Тебе завжди я ношу в собі,

як еталончик, як взірец...

І терно- лавровій вінец

все бачу на твоїй особі.

Бо й я не всидів в тихій хаті,

в тисках навальної біди -

пішов за вами  теж туди...

й не раз пролежав на гранаті.

Та Господь милував - живу,

дійшов якось в добу нову

і навіть...диво! - до Парнасу!

Може й тому твій Дух з ірею

является мені з зорею

і вабить на космічну трасу.

Червень 1996

Я - ЕМУ
Тебя всегда  ношу в себе,
как эталон, как образец ...
Терновый с  лаврами венец
Я вижу на твоем  челе.

Не усидел  я в тихой хате,
когда нахлынула  беда -
пошел за вами  я туда ...
не раз лежал я на гранате.

Господь помиловал - живу,
дошёл я в новую судьбу
и даже ... чудо!  - до Парнаса!

Не потому ль твой Дух из рая
приходит со звездой, сияя,
 манит космическая  трасса.

Июнь 1996

СОНЕТИ БОЛЮ

Мученикам Закладу

1

То була ніч поранена и хвора,

сльозило небо і земля стогнала.

Ішла война...Ішла й не зупинялась,

і марш її відлунювали гори.

А вулиця в містечку ще не спала,

тулилася до серого будинку.

В той час, штовхнувши браму - невидимку,

полуторка війскова захарчала.

І рушила на швидкості граничній

напотемки дорогою сліпою.

Вантаж на ній в бортах лежав незвичний !...

Льняний рукав, скривавлений з рукою,

стирчав над ними, наче знак  окличний...

А місто спало, вкрившися імлою.

2

Тут ще недавно жили кармелітки,

побожні діви  в чині і законі,

а з ними питомці їх, сироти - підлітки.

Потім... прийшли солдати і їх коні.

І все, що жило с Богом, відступило,

черниці, діти, символи, убранства.

У поруділім від ганьби і хамства

маєтку графа сатаня вродилось.

Сюди являлись ночами глухими

накриті авта, ще чорніші ночі,

і збройні люди вештались між ними.

З пивниць рвалися лементи дівочі...

А чуйні вуха стали всі глухими

і оминали ці місця урочі.

3

Рухома тінь колола ніч надвоє -

на чорний жах і жабокрич боліт.

Повзла хильцем,   спираючись на пліт

поки постукала об двері головою.

"Ти хто такий?" - спитала друга тінь,

явившись в сінях в білій сорочині.

"Впусти, господарю, в моїй страшній годині

і переріж на зап'ястях ремінь!"

"І не світи! Втікач з катівських рук.

Я був дванадцятий,  але... не той, не Юда.

У синяках і в крові весь від мук...

Я знаю, знаю... Ти не віриш в чуда,

та в Бога віруєш... Чи чуєш в полі гук?

То трактор глушить постріли нелюда".

CОНЕТЫ  БОЛИ
Мученикам  местечка Заклад под городом Николаевом на Львовщине
1
Была  та ночь больна от ран и горя,
слезилось небо и земля стонала.
И шла война ... без остановки малой,
и  эхом марша сотрясались горы.

Ещё в местечке  улица  ​​не спала
и робко жалась к серому строенью.
Толкнув  незримые ворота,  в это время
полуторка с  хрипеньем выезжала.

И двигалась на скорости пределе
потемками дорогою слепою.
А груз был необычным в самом деле! ...

И окровавленный льняной рукав с рукою,
как восклицанья знак торча, белели ...
А город спал, сплошной укрывшись мглою.

2
Недавно  кармелитки* лишь, монашки
здесь жили набожные  в чине и законе,
при них сироты  малые, бедняжки.
Потом ... пришли солдаты и их кони.

Обитель  Божия была покорена:
черницы, дети, символы, убранства.
И в порыжевшем  от греха и хамства
именье графа воцарился Сатана.

Сюда  слетались стаями ночными
закрытые авто,  черней ворон,
вооружённый люд бродил  меж ними.

Девичий из подвалов рвался стон ...
А уши  чуткие все стали вдруг глухими
и от тех мест бежать спешили вон.

*Кармелитки — католические женские монашеские ордена и конгрегации, связанные общей духовной традицией с кармелитами и живущие по правилам, основанным на уставе кармелитов. То есть обитатели графского имения до вселения в него НКВД : монахини и их воспитанники сироты - поляки.

3
Тень, двигаясь, рвала  ночь на две части -
на черный страх и кваканье болот.
Ползла, согнувшись, опершись на плот,
Пока в  дверь стукнуть лбом смогла на счастье.

"Ты кто такой?" – вторая спросит  тень,
В  сенях  сияя белизной рубашки.
"Впусти меня, хозяин, в час  мой страшный
и на запястьях перережь ремень! "

"И не свети! Бежал из вражьих рук.
Я был двенадцатый ... но знай, я - не Иуда.
Весь  в синяках я и в крови  от мук ...

Я знаю, знаю ... Ты не веришь в чудо,
но в Бога веришь ... Слышишь в поле звук?
То  глушит трактором  стрельбу  паскуда ".

СОНЕТ Т

Тайга курилась хвойними димами,

журилась пісня і скиглили пили,

літали думки на поріг до мами

і хтось в  сльозах  просився до могили.

Губили зорі різбляні сніжинки,

вовки на місяць вили з голодухи...

І появлялись на узліссі духи

замучених дівчаток з УкраЇни.

За руки взявшись в вихрі сніговиці,

Справляли каторжанські вечорниці,

неслись на поїзд бурею зими,

а ранком їх подруги приходили

і знов скиглили на морозі пили,

плили над лісом пісни і дими.

СОНЕТ Т
Тайга курилась хвойными дымами,
скорбела песня и скулили пилы,
летели мысли на крылечко  к маме,
а кто  в слезах молил себе  могилы.

Летели с неба звёздочки - снежинки,
на месяц выли волки с голодухи ...
И появлялись на опушке духи -
погибшие  девчата - украинки.

За руки взявшись в вихре  бабы снежные
По-катаржански  пели песни нежные,

неслись на поезд бурею зимы,

а утром их подруги приходили,
 вновь на морозе пилы их скулили,
плыли над лесом песни и дымы.

СОНЕТ  Е

Едемский сад і цвів, і плодоносив,

і роси пахли ароматом руж.

На дереві Пізнання грівся вуж,

а жинка йшла, погладжуючи коси.

В очах світились думи - блискавиці,

тремтіли нерви на вітрах чуттів,

а вуж злорадно жінці шепотів

якісь, лиш їм відомі,таємниці.

І ця піддалась голосу спонуки -

напівпритомно простягнувши руки,

закляття вчене вимовила в вслух...

І вийшов з колби грибовидний дух,

завісив меч на тонкій волосині

над кратером зорі упавшої "Полині".

грудень 1993

СОНЕТ  Э*

*Третий ангел вострубил, и упала с неба большая звезда, горящая подобно светильнику, и пала на третью часть рек и на источники вод. Имя сей звезде "полынь"; и третья часть вод сделалась полынью, и многие из людей умерли от вод, потому что они стали горьки (Апокалипсис или откровения святого Иоанна Богослова.8:10-11)

Не является ли это пророчеством о Чернобыльской катастрофе, ведь чернобыль – это вид полыни? http://tainy.info/disasters/i-upala-s-neba-zvezda-polyn/

Роман пояснил мне, что  женщина а в этом его сонете Мари́я Склодо́вская-Кюри́ (фр. Marie Curie, польск. Maria Skłodowska-Curie; урождённая Мария Саломея Склодовская, польск. Maria Salomea Skłodowska; 7 ноября 1867 года, Варшава, Царство Польское, Российская империя — 4 июля 1934 года, близ Санселльмоза, Франция) — польский учёный-экспериментатор (физик, химик), педагог, общественный деятель. Дважды лауреат Нобелевской премии: по физике (1903) и по химии (1911), первый дважды нобелевский лауреат в истории. Основала Институты Кюри в Париже и в Варшаве. Жена Пьера Кюри, вместе с ним занималась исследованием радиоактивности. Совместно с мужем открыла элементы радий (от лат. radiāre «излучать») и полоний (от латинского названия Польши, Polōnia — дань уважения родине Марии Склодовской).

Эдемский сад и цвел, и плодоносил,
и росы пахли  слаще, чем елей.
На дереве Познанья грелся змей,
шла женщина, поглаживая косы.

Глаза сверкали в мыслей – молний свете,
дрожь  нервную рождал в ней чувств порыв,
змей был злораден, но красноречив,
шепча  об им  известном  лишь  секрете.

И та, поддавшись голоса внушенью,
протягивая руки в иступленьи,
произнесла заклятья слово в вслух ...

 Из колбы вышел грибовидный дух,
свой меч на волоске повесить чтобы
над  падшею звездой  "Полынь - Чернобыль".

декабрь 1993

ВИХІД

Відчувши скрутний голод знань

в шаленій круговерті  світу

ти розірвав  свою орбіту,

закінчену знаком запитань.

І знову світ - гордіїв вузол,

сплетіння хитре - хоч рубай,

або ж  байдужого вдавай,

коли почуєшь шопіт музи.

Ті ж маєшь відповідь готову,

ідешь на суд, як чародій -

що долю віплітав із мрій -

несешь життя своє і слово.

А судді хто? Звичайно, люди,

що все доводять до пуття,

осудять слово і життя,

як роблять це завжди і всюди.

Подякуй їм на добрім слові,

а осуд не сприймай за сміх...

Життя вдалось - твердий горіх,

та зернятко, даст Бог, здорове.

ВЫХОД
Почуяв голод знаний острый
в безумной мира круговерти,
свой путь прервал ты, чтоб ответить
на нерешенные вопросы.

А  мир, как гордиев  вновь узел,
хитро завязан - хоть руби,
иль равнодушно  обходи,
когда услышишь шёпот музы.

К  ответу всё в тебе готово,
как чародей,  на суд принёс
свою судьбу, что сплёл  из грез,
 отдав ей жизнь свою и слово.

А судьи кто? Конечно, люди,
что  делают всё по уму,

не только слово, жизнь саму,
как принято у них, осудят.

Благодари их под итог,
а  суд не поднимай на смех ...
Жизнь удалась, ведь  тверд орех,
 в нём здравое зерно, даст Бог.

ПОДРУЖЖЯ ВІКУ*

Падав дощик і листя каштанів

нам під тихі, сповільнені кроки.

Ми співали пісні партизанів,

ідучи за труною Сороки.

Вже такі всі поморщені й білі,

й ніби йдем в каторжанській колоні

на Михайловім другім весіллі

і на другім його похороні.

На Личаків дорога не близька –

пересилки, гуллаги, централи...

 Жде Михайла Катруся Зарицька

 близько там, де Франка поховали.

Вийшла з хати, чи то із криївки,

 у вінку - хризантеми, жоржини...

 Заспівали отці "со святими..."

 І з'єднались подружжя навіки.

А промовці усе говорили

про Вкраїну, про подвиг, про долю...

 і дивилось сонце в бусолю

на дві труни на краю могили.

Придивлялось до дивної справи,

 як герої виходять з підпілля,

 як ідуть у безсмертя до слави

 у свій день золотого весілля.

*http://focus.ua/history/30

СУПРУГИ НАВЕКИ
Падал дождь и листья осенние
нам, бредущим, летели под ноги.
Партизанские песни пели мы,
вслед идя за гробом Сороки.

В седине и морщинах, как братья,
мы брели каторжанской гурьбой
на  вторую Михайлову  свадьбу,
хоронили  его раз второй.

На Лычаков дорога не близкая –

из централов в ГУЛАГ пересылки...

Ждет Михайлу Катруся Зарицкая

 от Франко недалече в могилке.

Вышла с хаты, то схрон в самом деле,

а в венке горят  георгины...

"Со святыми..."отцы им пропели

 И навеки супруги едины.

Говорили все, выступая,

 про Отчизну, про подвиг, про долю...

и смотрело солнце с любовью

на два гроба, стоящих  у края.

Удивляясь, как величаво,

 из подполья вышедших словно,

ждёт героев  бессмертная  слава

в золотой свадьбы день их скорбный.

ДО Я. ГАСЮКА*

Посіріли ми з тобою, подались,

солов'ї нам весни відспівали.

Де ми тільки, брате,  не бували,

за які діла ми не брались!

Тільки сни  ще возять нас в минуле,

трудну молодість фільмують по світах,

щоб чогось з роками не забули

у Інтинських, Потьменських лісах.

Знаєм ми тепер ціну свободи,

силу права, трудовий закон -

все, на  чім спіткнулися народи,

будувавши новий Вавилон.

І нехай придушений літами

наш вогонь, наш невгамовний шал,

та відкриті Правді нові брами

і яснішим став наш Ідеал.

Час пливе. Зігравши свою ролю,

як хто зміг, на сцені життєвій,

можна де в чім дорікнутий долі,

та не надто докучаймо їй.

Нас вона сліпими не водила.

І ,скажи, хіба  не все одно,

що одним дісталися вітрила,

нам прийшлось досліджувати дно.

Вже не за горами  час розв'язки...

Доживем як-небудь, старина!

І складемо для нащадків дивні казки

з того, що підняли ми із дна

* О Ярославе Гасюке и его стихах см. верстку книги "Я той, що духом не скривсь. Я тот, чей дух не покорился" в моём посте http://7x7-journal.ru/post/20847           http://Скачать книгу в формате PDF (~7Mb)

 Я. ГАСЮКУ
Потускнели мы, итожа жизнь,
с соловьями вёсны отзвучали.
Где мы только, брат, не побывали,
за дела какие не брались!

В прошлое уже  уносят сны лишь,
кадры  трудной молодости  - в снах,
чтоб с годами что-то не забыли
мы в Интинских, Потьменских лесах.

Знаем  цену мы теперь свободы,
силу права, трудовой закон -
всё, на чём споткнулись все народы,
строившие новый Вавилон.

И пускай пригашены годами
наш огонь и чувств безумный шквал,
Правды мы врата открыли сами
и яснее стал наш Идеал.

Время, как река, течёт.  И роли,
кто как смог, сыграв на сцене дней,
можно в чём-то попенять на  долю,
но не слишком досаждая ей.

Не водила нас она слепцами.
Разве, ты скажи, не все равно,
что одни неслись под парусами,
ну а нам познать досталось  дно.

Уж не за горами час развязки ...
Как-нибудь дотянем, старина!
Чудные потомкам сложим сказки
из того, что подняли со дна.

СЛЬОЗА

В кріпацькій хаті при дяківській школі

сльоза упала з неба і - зійшла.

І словом стала у обіймах Долі,

в обіймах без любові, без тепла.

Ще степ дрімав у березневій мряці,

Савур -могила спала всім чужа

і розпач кривсь в безлюдному  байраці,

ховаючи священого ножа.

Ще Гонти дух сторожив ночі темні,

являвся Дивом з надбережних лоз

і бандуристи - віщуни таємні

будили пам'ять голосінням кобз.

І раптом - блиск нової громовиці!

Явивсь поет  з покорених звитяг.

На берегах північної столиці

підняв козак забутий волі стяг.

Ревнителі престола й фаворити,

пихате барство, сите і несите,

зчинило галас: раб, кріпак,бунтар!..

А Україна очі протирала,

здивована, що стільки літ лроспала,

що розбудив її Кобзар.

Грудень 1991

СЛЕЗА
В век крепостной в дом при церковной школе
слеза упала с неба и - вошла.
И словом стала в нём в объятьях Доли,
в объятьях без любви и без тепла.

Дремала степь в весны туманном мраке,
спала Савур-могила всем чужой
и пряталось отчаянье  в овраге,
 священный нож от всех скрывая свой.

И Гонты дух тьму сторожил ночами,
являлся Дивом с набережных лоз,
а бандуристы  тайными волхвами
будили память причитаньем кобз.

Вдруг – в ясном небе новая зарница!
Поэт победоносно явлен так.
На побережье северной столицы
казак забытой воли поднял флаг.

Ревнители престола, фавориты,
что родовиты и неродовиты,
шум подняли: раб, крепостной, бунтарь! ..

А Украина глазки протирала,
удивлена​​, что столько лет проспала,
что разбудил её Кобзарь.

Декабрь 1991