Это мой предновогодний подарок читателям "7х 7коми".
О Романе Петриве я рассказал Вам в своём посте "ЗВЕЗДА, ВОСКРЕСШАЯ ИЗ НЕБЫТИЯ" http://7x7-journal.ru/post/32691?r=komi .
Сегодня я хочу познакомить Вас с его стихами и моими их переводами.
Роман Петрiв
***
Богато пройдено, побачено,почуто...
Країв, доріг, етапів та в'язниць...
І майже стільке, нібито дрібниць, -
загублено і пам'яттю забуто.
Посивівши, ні добрими, ні злими,
відходимо помітно за рубіж,
лишаємо завихрений крутіж
життевих драм з акторами новими.
Коли ж уже останнього пом'януть
і наші сповіді в непам'ять кануть -
згадає нас і провідний загін,
і, б'ючись вгруди на найвищім рівні
скажуть тихцем: вони в борні нерівной
підняли нас, негідних,із колін
1995
***
Прошли, увидев и прочувствовав, немало ...
Дорог, этапов, тюрем, лагерей...
И чуть не столько, как бы мелочей, -
потеряно и в памяти пропало.
Мы, поседев, ни добрыми, ни злыми,
теперь отходим явно за черту,
оставив завихрений суету
житейских драм с актерами иными.
Когда уже последнего помянут
и исповеди наши в Лету канут -
передовой отряд в дни перемен
вдруг, в грудь стуча, нас вспомнит в речи главной,
но чуть шепча: они в борьбе неравной
нас, недостойных, подняли с колен.
1995
Я СВІДОК 1-Г 120
Буває хіть в дозвіллях вечорових
сповільнити ходу, призупинити час,
і в пам'яті поміряти ще раз
на всіх широтах пройдені дороги.
Лінивих буднів каторжні обози
з чужим добром утопій та обман,
пролиту кров, солоний піт и сльози,
гектари цвинтарищів каторжан.
І тут подумаю: для кого
ці дані дикої доби?
Хай час замулює сліди
деяній Молоха страшного.
Хай в пам'яті оптичном склі
на всіх обновленних дорогах
добрі діла, по волі Бога
Стають оздобою Землі.
Та за хвилину - думка справа
з протестом гнівним: "Схаменись,
мовчати ти не маєшь права,
бо суд іде, а ти спізнивсь!..
Твої зізнання в ході справи -
свідотство Правді під хрестом,
надійній човен переправи
перед розібраним мостом"
Квітень,1995
Я СВИДЕТЕЛЬ 1-Г 120
Бывает блажь в досуге беззаботном
ход времени остановить подчас,
и в памяти промерять еще раз
дороги, что прошёл по всем широтам.
Неспешных будней каторжных обозы
с чужим добром утопий и обман,
кровь пролитую, пот соленый, слезы,
гектары погребений каторжан.
И тут подумаю: нужны ли
свидетельства эпохи дикой ?
Деяний Молоха улики
Бесследно время скроет в иле.
Пусть в плюсовых очков стекле
на обновленных всех дорогах
лишь добрые дела от Бога
оставит память на Земле.
Но мыслей вмиг кричит орава:
"Опомнись, - гневно протестуя,-
молчать ты не имеешь права,
суд ждет, а ты блажишь впустую! ..
По ходу дела ты по праву -
свидетель Правды под крестом,
паром надежный переправы
перед разобранным мостом "
Апрель, 1995
***
Летять лелеки, знов летять,
Кружляють над старим потоком,
І горда осінь крок за кроком
Останню косить сіножать
Дотліли хмари вороні
Та й гаснуть в сонячній пожежі.
Пішли по их лелечі стежі,
За ними - літо по стерні.
Мов по весіллі.Тишина,
Роз'їхались співучі гості...
А на калиновому мості
Чиясь прощаєтся весна.
1969
***
Вновь аисты летят степенно,
Над старым кружатся оврагом,
И гордо осень шаг за шагом
Скосила постепенно сено.
Уж тучи, в солнечном огне
Дотлев, погасли в небе робко.
И к югу аистов там тропка,
За ними - лето по стерне.
Как после свадьбы. Тишина,
Уж нет гостей, что пели тут...
А на калиновом мосту
В слезах прощается весна.
1969
***
Замовкли,побілілі солов'ї, зозулі,
Поміж голим гіллям - синя глушина.
Розписом між пнями - свіжий слід козулі
І крізь сон зітхає згорблена сосна.
Біла казка ночі - місячно і тені.
Іскриться поляна, мов алмазний тік.
І далеко видно в місячнім промінні,
Хтось бреде снігами - звір чи чоловік?
Пахне зріз ялини, а морозна сфера
Освіжа обличчя, мов вода жива.
І яскраво сяє над Днестром Венера -
Новорічна чічка, зірнниця Різдва.
Січень 1976
***
Соловьёв, кукушек не услышать пенья,
Между голых веток - синью тишина.
Росписью меж пнями - свежий след оленя
И во сне вздыхает, сгорбившись, сосна.
Сказка зимней ночи – лишь луна и тени.
И алмазным блеском заискрился снег.
Вдалеке чуть видно в лунном излученье,
Что бредет снегами - зверь или человек?
Пахнет срез еловый, а мороз умело
Освежает лица, как живой водой.
И сияет ярко над Днестром Венера
Новогодним чудом, Рождества звездой.
Январь 1976
***
Час у поході.
Ідуть віки...
Все боїться часу.
Люди сортують свої думки
На купки, на купки, на купки
Для націй, партій, класів.
І в тім порядку
Понять, ідей -
Кристал людських натур.
А ось і образ: стоїть Антей,
На шиї у нього -
шнур.
***
Время в походе.
Века идут ...
Времени всё подвластно.
Мысли свои сортирует люд
На кучки, на кучки – нелёгкий труд -
Для наций, партий и классов.
И в том порядке
Понятий, идей -
Кристалл человечьих натур.
А вот и образ: стоит Антей,
На шее Антея -
шнур.
ДО ЛИПИ
Ти ще жива, моя стара шептуне?
А я гадав, що пня вже не знайду.
Ти мріяти мене навчила на біду,
Ворушила поволі серця струни.
І,певно, ждеш що стану на коліна
Під твій густий, пахучий балдахин
І дам тобі, як в притчі блудний син,
Заглянути в своє сумління?
О ні, не жди! Не той я уже нині,
І серце в мене, певно, не брильянт -
Зотліле зверху, з жаром всередине...
На жертовник Свободи свій талант
Я кинув і спалив без ладану і свечів...
За це життя мені сміється в вічі.
Листопад 1965
ЛИПЕ
Ещё жива ты, старая шептунья?
Я думал, что и пня уж не найду.
Мечтать меня ты научила на беду,
Твоей листвой касался сердца струн я.
И, верно, ждешь, что встану на колени
Под твой густой, душистый балдахин
И дам тебе, как в притче блудный сын,
Взглянуть на совести сомненья?
О нет, не жди! Не тот уже я ныне,
И моё сердце, верно, не брильянт -
Истлело сверху, с жаром в середине ...
На жертвенник Свободы свой талант
Я бросил и спалил без ладана в огне ...
За это жизнь в глаза смеётся мне.
Ноябрь 1965
ПАМ'ЯТЬ
Хтось хрест поставил за селом,
в такому місце, де лиш глід та терен.
Там вісім їх незвісних полягло -
мабуть,це в сорок восьмому було,
бо вже і слід дощі й вітри затели.
Одна між ними дівчина була -
наснага їх в хвилину цю буремну.
Вона в могилі, кажуть, ожилаю...
Про це і пісня складена була,
але чи правда це - ніхто не скаже певно.
Подію цю затямило село.
Хоч тричі було збурено дощенту
і з попелу,мов Фенікс, ожило
і всіх вісьмох з собою узяло
у вічність, у історію, в легенду.
Хтось хрест вкопав інкогніто
на клик сумління, чи на спомин пізній.
І хоч до нього не іде ніхто
(за тим очей слідкуе може сто)
стоїть героям пам'ятник залізний.
Листопад 1978
ПАМЯТЬ
Крест кем-то был поставлен за селом,
где лишь боярышник произрастает с тёрном.
Лежат безвестных восемь в месте том -
то было, видимо, в году сорок восьмом,
ветрами и дождями след уж стёрт там.
Одна меж ними девушка была -
их вдохновение в минуту без просвета.
Она в могиле, будто, ожила ...
И даже песнь о том до нас дошла,
но правда ль это – не найти ответа.
Событье то запомнило село.
Хоть трижды сожжено до основанья
из пепла, словно Феникс, ожило,
всех восьмерых с собой оно взяло
в историю, и в вечность, и в преданье.
Поставил тайно крест на место то
по зову совести какой-то неизвестный.
И хоть к нему и не идет никто
(но глаз за ним следит, пожалуй, сто)
стоит героям памятник железный.
Ноябрь 1978
Сонет 3
З гори спускався місяць із звездою
по стежці іскромметній у село.
Пушилось сріблом синяве крило -
в село йшов ангел-місяць з колядою.
Вони ж тихцем, колядками зогріті,
йому навстріч виходили з села...
А ніч така урочиста була,
мов Вефлеємська в Новому Завіті.
І раптом -стріл!.. нізвідки і нікуди.
Зів'яли теплі молодечі груди...
Зоря зірвалась, креслячи дугу.
І бій скипів - короткий і гарячий,
сполошив ніч, хоч нічого не значив
лиш кров'ю підписався на снігу.
Січень 1994
Сонет С
С небес спускался месяц со звездою
по искромётной тропочке в село.
Пушилось синью с серебром крыло -
в село шел ангел-месяц с колядою.
Они ж тишком, колядками согреты,
ему навстречу крались из села ...
А ночь такой торжественной была,
как в Вифлееме Нового Завета.
И вдруг - стрельба! .. неведомо откуда.
Увядших тёплых молодых тел груда ...
Звезда сорвалась, прочертив дугу.
И бой вскипел - короткий и горячий,
ночь всполошил, хоть ничего не значил…
Лишь кровью подписался на снегу.
Январь 1994
ТРИ СОНЕТИ ДЛЯ О. ОЛЬЖИЧА*
*Оле́г О́льжич (наст. имя и фам. Оле́г Алекса́ндрович Канды́ба; (1907—1944) — археолог, деятель Организации украинских националистов, литератор. Сын известного украинского писателя и поэта Александра Ивановича Кандыбы, писавшего под псевдонимом Александр Олесь.25 мая 1944 арестован гестапо. Был заключён в концентрационном лагере Заксенхаузен. Погиб во время очередного допроса в ночь с 9 на 10 июня 1944, замученный гестаповской тройкой (Вольф, Вирзинг, Шульц).
ВІН САМ
Він сам собі безсмертя проспівав,
явившись стягом в неозорій висі,
екслібрисом у летописній книзі
в поэзії напруженних октав.
Сталеві велетні змагались у борні
за чужі душі, небо, землі й води,
і падали покорені народи
під полоззя нещадної броні.
А він з пером пішов на Голіата,
коли Вітчизна, зганблена, розп'ята,
благала порятунку хоч на мить...
За це нехай в вінку терновім,
у монументі чеснім, новім
вона його пом'яне й воскресить.
ТРИ СОНЕТА ДЛЯ О. ОЛЬЖИЧА
ОН САМ
Он сам себя воспел, бессмертным став,
он стягом в неоглядной выси вырос,
он – в летописной книге наш экслибрис
С поэзией пружинящих октав.
Стальных гигантов меж собой шёл бой
за чьи-то души, небо, землю, воды,
валились покоренные народы,
подмятые безжалостной пятой.
С пером на Голиафа без испуга он
шёл ради Родины распятой и поруганной,
молившей о спасенье от обид...
За это пусть его в венке терновом
Она помянет в монументе новом
и в памяти народной воскресит.
ВІН - МЕНІ
Лежить у тобі сила таємнича.
Захочеш - будеш! То чого ж стоїш?
Окови Духові розріж -
звільни ого, як вишній голос кличе.
У нашем світі Сила - володар.
Вона дозує правду по краплині.
З ваганнями ув'язнешь. як у глині -
вдесятеро помножиш свій тягар.
То ж не вистогнуй "ой!" та "пек!",
Звикай до боротьби, до небезпек,
навчися брати їх, як міни...
Чи вийде з тебе Брут чи Дон Кіхот -
за прикладом твоих пригод
підут відважно нові зміни.
ОН - МНЕ
Есть сила тайная в любом из нас.
Захочешь - будешь! Что стоишь без дела?
С Души своей сорви оковы смело -
освободи , услышав Высший глас.
А в нашем мире Сила - главный туз,
по капле правду нам даёт доныне.
В сомнениях увязнешь, словно в глине
и в десять раз утяжелишь свой груз.
Так не стони же "ой!" и "ай! ,
К борьбе и риску привыкай,
бери, как мины, дерзновенно ...
Ты будешь Дон Кихот иль Брут,
но по стопам твоим пойдут
гурьбой отважной перемены.
Я - ЙОМУ
Тебе завжди я ношу в собі,
як еталончик, як взірец...
І терно- лавровій вінец
все бачу на твоїй особі.
Бо й я не всидів в тихій хаті,
в тисках навальної біди -
пішов за вами теж туди...
й не раз пролежав на гранаті.
Та Господь милував - живу,
дійшов якось в добу нову
і навіть...диво! - до Парнасу!
Може й тому твій Дух з ірею
является мені з зорею
і вабить на космічну трасу.
Червень 1996
Я - ЕМУ
Тебя всегда ношу в себе,
как эталон, как образец ...
Терновый с лаврами венец
Я вижу на твоем челе.
Не усидел я в тихой хате,
когда нахлынула беда -
пошел за вами я туда ...
не раз лежал я на гранате.
Господь помиловал - живу,
дошёл я в новую судьбу
и даже ... чудо! - до Парнаса!
Не потому ль твой Дух из рая
приходит со звездой, сияя,
манит космическая трасса.
Июнь 1996
СОНЕТИ БОЛЮ
Мученикам Закладу
1
То була ніч поранена и хвора,
сльозило небо і земля стогнала.
Ішла война...Ішла й не зупинялась,
і марш її відлунювали гори.
А вулиця в містечку ще не спала,
тулилася до серого будинку.
В той час, штовхнувши браму - невидимку,
полуторка війскова захарчала.
І рушила на швидкості граничній
напотемки дорогою сліпою.
Вантаж на ній в бортах лежав незвичний !...
Льняний рукав, скривавлений з рукою,
стирчав над ними, наче знак окличний...
А місто спало, вкрившися імлою.
2
Тут ще недавно жили кармелітки,
побожні діви в чині і законі,
а з ними питомці їх, сироти - підлітки.
Потім... прийшли солдати і їх коні.
І все, що жило с Богом, відступило,
черниці, діти, символи, убранства.
У поруділім від ганьби і хамства
маєтку графа сатаня вродилось.
Сюди являлись ночами глухими
накриті авта, ще чорніші ночі,
і збройні люди вештались між ними.
З пивниць рвалися лементи дівочі...
А чуйні вуха стали всі глухими
і оминали ці місця урочі.
3
Рухома тінь колола ніч надвоє -
на чорний жах і жабокрич боліт.
Повзла хильцем, спираючись на пліт
поки постукала об двері головою.
"Ти хто такий?" - спитала друга тінь,
явившись в сінях в білій сорочині.
"Впусти, господарю, в моїй страшній годині
і переріж на зап'ястях ремінь!"
"І не світи! Втікач з катівських рук.
Я був дванадцятий, але... не той, не Юда.
У синяках і в крові весь від мук...
Я знаю, знаю... Ти не віриш в чуда,
та в Бога віруєш... Чи чуєш в полі гук?
То трактор глушить постріли нелюда".
CОНЕТЫ БОЛИ
Мученикам местечка Заклад под городом Николаевом на Львовщине
1
Была та ночь больна от ран и горя,
слезилось небо и земля стонала.
И шла война ... без остановки малой,
и эхом марша сотрясались горы.
Ещё в местечке улица не спала
и робко жалась к серому строенью.
Толкнув незримые ворота, в это время
полуторка с хрипеньем выезжала.
И двигалась на скорости пределе
потемками дорогою слепою.
А груз был необычным в самом деле! ...
И окровавленный льняной рукав с рукою,
как восклицанья знак торча, белели ...
А город спал, сплошной укрывшись мглою.
2
Недавно кармелитки* лишь, монашки
здесь жили набожные в чине и законе,
при них сироты малые, бедняжки.
Потом ... пришли солдаты и их кони.
Обитель Божия была покорена:
черницы, дети, символы, убранства.
И в порыжевшем от греха и хамства
именье графа воцарился Сатана.
Сюда слетались стаями ночными
закрытые авто, черней ворон,
вооружённый люд бродил меж ними.
Девичий из подвалов рвался стон ...
А уши чуткие все стали вдруг глухими
и от тех мест бежать спешили вон.
*Кармелитки — католические женские монашеские ордена и конгрегации, связанные общей духовной традицией с кармелитами и живущие по правилам, основанным на уставе кармелитов. То есть обитатели графского имения до вселения в него НКВД : монахини и их воспитанники сироты - поляки.
3
Тень, двигаясь, рвала ночь на две части -
на черный страх и кваканье болот.
Ползла, согнувшись, опершись на плот,
Пока в дверь стукнуть лбом смогла на счастье.
"Ты кто такой?" – вторая спросит тень,
В сенях сияя белизной рубашки.
"Впусти меня, хозяин, в час мой страшный
и на запястьях перережь ремень! "
"И не свети! Бежал из вражьих рук.
Я был двенадцатый ... но знай, я - не Иуда.
Весь в синяках я и в крови от мук ...
Я знаю, знаю ... Ты не веришь в чудо,
но в Бога веришь ... Слышишь в поле звук?
То глушит трактором стрельбу паскуда ".
СОНЕТ Т
Тайга курилась хвойними димами,
журилась пісня і скиглили пили,
літали думки на поріг до мами
і хтось в сльозах просився до могили.
Губили зорі різбляні сніжинки,
вовки на місяць вили з голодухи...
І появлялись на узліссі духи
замучених дівчаток з УкраЇни.
За руки взявшись в вихрі сніговиці,
Справляли каторжанські вечорниці,
неслись на поїзд бурею зими,
а ранком їх подруги приходили
і знов скиглили на морозі пили,
плили над лісом пісни і дими.
СОНЕТ Т
Тайга курилась хвойными дымами,
скорбела песня и скулили пилы,
летели мысли на крылечко к маме,
а кто в слезах молил себе могилы.
Летели с неба звёздочки - снежинки,
на месяц выли волки с голодухи ...
И появлялись на опушке духи -
погибшие девчата - украинки.
За руки взявшись в вихре бабы снежные
По-катаржански пели песни нежные,
неслись на поезд бурею зимы,
а утром их подруги приходили,
вновь на морозе пилы их скулили,
плыли над лесом песни и дымы.
СОНЕТ Е
Едемский сад і цвів, і плодоносив,
і роси пахли ароматом руж.
На дереві Пізнання грівся вуж,
а жинка йшла, погладжуючи коси.
В очах світились думи - блискавиці,
тремтіли нерви на вітрах чуттів,
а вуж злорадно жінці шепотів
якісь, лиш їм відомі,таємниці.
І ця піддалась голосу спонуки -
напівпритомно простягнувши руки,
закляття вчене вимовила в вслух...
І вийшов з колби грибовидний дух,
завісив меч на тонкій волосині
над кратером зорі упавшої "Полині".
грудень 1993
СОНЕТ Э*
*Третий ангел вострубил, и упала с неба большая звезда, горящая подобно светильнику, и пала на третью часть рек и на источники вод. Имя сей звезде "полынь"; и третья часть вод сделалась полынью, и многие из людей умерли от вод, потому что они стали горьки (Апокалипсис или откровения святого Иоанна Богослова.8:10-11)
Не является ли это пророчеством о Чернобыльской катастрофе, ведь чернобыль – это вид полыни? http://tainy.info/disasters/i-upala-s-neba-zvezda-polyn/
Роман пояснил мне, что женщина а в этом его сонете Мари́я Склодо́вская-Кюри́ (фр. Marie Curie, польск. Maria Skłodowska-Curie; урождённая Мария Саломея Склодовская, польск. Maria Salomea Skłodowska; 7 ноября 1867 года, Варшава, Царство Польское, Российская империя — 4 июля 1934 года, близ Санселльмоза, Франция) — польский учёный-экспериментатор (физик, химик), педагог, общественный деятель. Дважды лауреат Нобелевской премии: по физике (1903) и по химии (1911), первый дважды нобелевский лауреат в истории. Основала Институты Кюри в Париже и в Варшаве. Жена Пьера Кюри, вместе с ним занималась исследованием радиоактивности. Совместно с мужем открыла элементы радий (от лат. radiāre «излучать») и полоний (от латинского названия Польши, Polōnia — дань уважения родине Марии Склодовской).
Эдемский сад и цвел, и плодоносил,
и росы пахли слаще, чем елей.
На дереве Познанья грелся змей,
шла женщина, поглаживая косы.
Глаза сверкали в мыслей – молний свете,
дрожь нервную рождал в ней чувств порыв,
змей был злораден, но красноречив,
шепча об им известном лишь секрете.
И та, поддавшись голоса внушенью,
протягивая руки в иступленьи,
произнесла заклятья слово в вслух ...
Из колбы вышел грибовидный дух,
свой меч на волоске повесить чтобы
над падшею звездой "Полынь - Чернобыль".
декабрь 1993
ВИХІД
Відчувши скрутний голод знань
в шаленій круговерті світу
ти розірвав свою орбіту,
закінчену знаком запитань.
І знову світ - гордіїв вузол,
сплетіння хитре - хоч рубай,
або ж байдужого вдавай,
коли почуєшь шопіт музи.
Ті ж маєшь відповідь готову,
ідешь на суд, як чародій -
що долю віплітав із мрій -
несешь життя своє і слово.
А судді хто? Звичайно, люди,
що все доводять до пуття,
осудять слово і життя,
як роблять це завжди і всюди.
Подякуй їм на добрім слові,
а осуд не сприймай за сміх...
Життя вдалось - твердий горіх,
та зернятко, даст Бог, здорове.
ВЫХОД
Почуяв голод знаний острый
в безумной мира круговерти,
свой путь прервал ты, чтоб ответить
на нерешенные вопросы.
А мир, как гордиев вновь узел,
хитро завязан - хоть руби,
иль равнодушно обходи,
когда услышишь шёпот музы.
К ответу всё в тебе готово,
как чародей, на суд принёс
свою судьбу, что сплёл из грез,
отдав ей жизнь свою и слово.
А судьи кто? Конечно, люди,
что делают всё по уму,
не только слово, жизнь саму,
как принято у них, осудят.
Благодари их под итог,
а суд не поднимай на смех ...
Жизнь удалась, ведь тверд орех,
в нём здравое зерно, даст Бог.
ПОДРУЖЖЯ ВІКУ*
Падав дощик і листя каштанів
нам під тихі, сповільнені кроки.
Ми співали пісні партизанів,
ідучи за труною Сороки.
Вже такі всі поморщені й білі,
й ніби йдем в каторжанській колоні
на Михайловім другім весіллі
і на другім його похороні.
На Личаків дорога не близька –
пересилки, гуллаги, централи...
Жде Михайла Катруся Зарицька
близько там, де Франка поховали.
Вийшла з хати, чи то із криївки,
у вінку - хризантеми, жоржини...
Заспівали отці "со святими..."
І з'єднались подружжя навіки.
А промовці усе говорили
про Вкраїну, про подвиг, про долю...
і дивилось сонце в бусолю
на дві труни на краю могили.
Придивлялось до дивної справи,
як герої виходять з підпілля,
як ідуть у безсмертя до слави
у свій день золотого весілля.
СУПРУГИ НАВЕКИ
Падал дождь и листья осенние
нам, бредущим, летели под ноги.
Партизанские песни пели мы,
вслед идя за гробом Сороки.
В седине и морщинах, как братья,
мы брели каторжанской гурьбой
на вторую Михайлову свадьбу,
хоронили его раз второй.
На Лычаков дорога не близкая –
из централов в ГУЛАГ пересылки...
Ждет Михайлу Катруся Зарицкая
от Франко недалече в могилке.
Вышла с хаты, то схрон в самом деле,
а в венке горят георгины...
"Со святыми..."отцы им пропели
И навеки супруги едины.
Говорили все, выступая,
про Отчизну, про подвиг, про долю...
и смотрело солнце с любовью
на два гроба, стоящих у края.
Удивляясь, как величаво,
из подполья вышедших словно,
ждёт героев бессмертная слава
в золотой свадьбы день их скорбный.
ДО Я. ГАСЮКА*
Посіріли ми з тобою, подались,
солов'ї нам весни відспівали.
Де ми тільки, брате, не бували,
за які діла ми не брались!
Тільки сни ще возять нас в минуле,
трудну молодість фільмують по світах,
щоб чогось з роками не забули
у Інтинських, Потьменських лісах.
Знаєм ми тепер ціну свободи,
силу права, трудовий закон -
все, на чім спіткнулися народи,
будувавши новий Вавилон.
І нехай придушений літами
наш вогонь, наш невгамовний шал,
та відкриті Правді нові брами
і яснішим став наш Ідеал.
Час пливе. Зігравши свою ролю,
як хто зміг, на сцені життєвій,
можна де в чім дорікнутий долі,
та не надто докучаймо їй.
Нас вона сліпими не водила.
І ,скажи, хіба не все одно,
що одним дісталися вітрила,
нам прийшлось досліджувати дно.
Вже не за горами час розв'язки...
Доживем як-небудь, старина!
І складемо для нащадків дивні казки
з того, що підняли ми із дна
* О Ярославе Гасюке и его стихах см. верстку книги "Я той, що духом не скривсь. Я тот, чей дух не покорился" в моём посте http://7x7-journal.ru/post/20847 http://Скачать книгу в формате PDF (~7Mb)
Я. ГАСЮКУ
Потускнели мы, итожа жизнь,
с соловьями вёсны отзвучали.
Где мы только, брат, не побывали,
за дела какие не брались!
В прошлое уже уносят сны лишь,
кадры трудной молодости - в снах,
чтоб с годами что-то не забыли
мы в Интинских, Потьменских лесах.
Знаем цену мы теперь свободы,
силу права, трудовой закон -
всё, на чём споткнулись все народы,
строившие новый Вавилон.
И пускай пригашены годами
наш огонь и чувств безумный шквал,
Правды мы врата открыли сами
и яснее стал наш Идеал.
Время, как река, течёт. И роли,
кто как смог, сыграв на сцене дней,
можно в чём-то попенять на долю,
но не слишком досаждая ей.
Не водила нас она слепцами.
Разве, ты скажи, не все равно,
что одни неслись под парусами,
ну а нам познать досталось дно.
Уж не за горами час развязки ...
Как-нибудь дотянем, старина!
Чудные потомкам сложим сказки
из того, что подняли со дна.
СЛЬОЗА
В кріпацькій хаті при дяківській школі
сльоза упала з неба і - зійшла.
І словом стала у обіймах Долі,
в обіймах без любові, без тепла.
Ще степ дрімав у березневій мряці,
Савур -могила спала всім чужа
і розпач кривсь в безлюдному байраці,
ховаючи священого ножа.
Ще Гонти дух сторожив ночі темні,
являвся Дивом з надбережних лоз
і бандуристи - віщуни таємні
будили пам'ять голосінням кобз.
І раптом - блиск нової громовиці!
Явивсь поет з покорених звитяг.
На берегах північної столиці
підняв козак забутий волі стяг.
Ревнителі престола й фаворити,
пихате барство, сите і несите,
зчинило галас: раб, кріпак,бунтар!..
А Україна очі протирала,
здивована, що стільки літ лроспала,
що розбудив її Кобзар.
Грудень 1991
СЛЕЗА
В век крепостной в дом при церковной школе
слеза упала с неба и - вошла.
И словом стала в нём в объятьях Доли,
в объятьях без любви и без тепла.
Дремала степь в весны туманном мраке,
спала Савур-могила всем чужой
и пряталось отчаянье в овраге,
священный нож от всех скрывая свой.
И Гонты дух тьму сторожил ночами,
являлся Дивом с набережных лоз,
а бандуристы тайными волхвами
будили память причитаньем кобз.
Вдруг – в ясном небе новая зарница!
Поэт победоносно явлен так.
На побережье северной столицы
казак забытой воли поднял флаг.
Ревнители престола, фавориты,
что родовиты и неродовиты,
шум подняли: раб, крепостной, бунтарь! ..
А Украина глазки протирала,
удивлена, что столько лет проспала,
что разбудил её Кобзарь.
Декабрь 1991